Перший досвід тестування, як це було
У прийомному покої Клініки для молоді у Нью-Йорку моє серце вистрибувало з грудей. Я очікував на інтерв’ю із директором клініки, доктором Девідом Белом, та проходження тестування на ВІЛ. Мене повинні були зняти на відео, аби продемонструвати, наскільки простим є процес обстеження.
У мене не було незахищеного сексу, проте я все одно почував нервовий клубок всередині, оскільки не знав, чого очікувати. Нарешті доктор Белл запросив мене до свого кабінету. Він пояснив важливість ВІЛ-тестування та інформації про свій статус. Він розповів мені, що якщо ви займаєтесь сексом – захищеним чи незахищеним – необхідно регулярно проходити тестування. Він також розказав мені про два простих і швидких види тестів, що миттєво показують результат: забір слини, який був досить простим, і забір крові з пальця, який потребував невеликого проколу. Забір крові був трохи болючим, навіть попри те, що я досить легковажно ставлюсь до вигляду крові.
СТРАХ НЕВІДОМОГО
Після того, як лікар узяв зразки рідин з мого організму, він помістив їх у маленькі пробірки, які сповістять про мій статус за 20 хвилин. Цей короткий період очікування був найдовшим у моєму житті. Попри те, що я знав, що зробив усе можливе, щоб убезпечити себе від зараження, мене поглинув страх – страх невідомого. Я почав думати, що можливо якимось дивом я народився із ВІЛ-позитивним статусом і зараз про це дізнаюсь. Я знаю, що такі думки не мають раціонального підґрунтя, але так я почав думати. Зрештою. результат тесту виявився негативним, проте я зміг усвідомити, чому людям настільки страшно зважитись на обстеження. Зараз я бачу, щострах перед можливим позитивним результатом є настільки приголомшливим, що деякі люди обирають не знати про свій статус.
Центр із контролю та попередження захворювань повідомлє, що від 180 до 280 тисяч осіб мають позитивний ВІЛ-татус та не знають про це. Що утримує їх від проходження тесту? Очевидно, що страх. “Я би хотіла дізнатися про свій статус, але імовірність того, що він може бути позитивним, лякає мене, – говорить 19-річна Кім. – Якщо б він виявився позитивним. я б вчинила самогубство, тому я б воліла не знати”. Це досить поширений страх. Проте, знаючи про переваги у лікуванні ВІЛ, чи не краще все ж таки знати про свій статус?
ВІЛ не є смертельним вироком, як це було у 80-ті і 90-ті. Люди, що мають ВІЛ-позитивний статус, зараз живуть довго і щасливо. Навіть якщо виявиться, що у вас позитивний статус, у вас є можливість отримати належне лікування і зробити усе можливе для запобігання розповсюдження вірусу.
***
Одного вівторка я під’їхала до шпиталю. Чоловік, що сидів на ресепшені спитав моє ім’я, і сказав, щоб я почекала, доки мене викличуть. Тестування не було болючим і пройшло простіше, ніж я думала. І мені було радісно дізнатись про свій статус.
ТЕСТУВАННЯ
Коли настала моя черга тестуватись, медсестра провела мене коридором у невеликий кабінет, де запитала про мою адресу та ім’я, пояснюючи, що уся надана мною інформація є конфіденційною та мої результати не розголошуватимуться. Потім вона розпитала мене про сою сексуальну історію та орієнтацію, про те, чи я вживала ін’єкційні наркотики за допомогою спільних голок, та чи не було у мене останнім часом переливання крові. вона також запитала мене про моє самопочуття, про те, чи не хворіла я останнім часом і чи не мала симптомів, подібних до застуди. Після того, як питання з її боку закінчились, вона дозволила мені задати ті питання, які виникли у мене.
Потім медсестра пояснила мені, що існує декілька способів тестування на ВІЛ. Тест, який мені робитимуть, – це тест із забором слини. Я полегшено зітхнула, дізнавшись, що вони не потребуватимуть моєї крові і процедура займе небагато часу. Медсестра протягнула мені паличку і попросила зібрати трохи слини із ясен. Потім я перевернула паличку і повторила процедуру. Медсестра пояснила. що метою цієї процедури є отримання клітин, оскільки антитіла до ВІЛ можуть знаходитись у моїх клітинах.
Від процедури забору до оголошення результатів пройшло 20 хвилин. Я був переконаний, що мій результат буде негативним, тому я не нервував і не почував себе переляканою. Проте протягом цих 20 хвилин усе, про що я міг думати, це про інших людей, чий результат виявився позитивним. Я думав про те, як змінилось їхнє життя і про те, як сильно вони переживали. Мені стало цікаво, яким було б моє життя. якби результати виявились позитивними, і ця думка налякала мене. Коли мене покликали назад, медсестра попрохала мене присісти і розповіла про мій результат. Після цього вона дала мені документ, який підтверджував мій негативний статус.
ЗНАЙТЕ СВІЙ СТАТУС
Я здивувавсь тому, наскільки комфортно мені було проходити цю процедуру. Медсестра дуже допомогла, вона була турботливою і я відчував. що можу на неї покластися. Вона також розповіла мені про те, як зробити секс безпечним, аби я міг вберегти себе від ВІЛ чи інших хвороб, що передаються статевим шляхом; а також обґрунтувала важливість застосування презертавива при оральному та анальному сексуальному контакті.
Медсестра пояснила, що необхідно проходити тест на ВІЛ щоразу при зміні партнера і важливо, аби партнер теж це робив. Тестування виявилось простішим, ніж я думав, і зовсім безболісним. І добре, що я дізнавсь про свій статус. Незалежно від того, чи маєте ви ВІЛ-позитивний статус чи ні, ви повинні повідомити про це вашого партнера і практикувати безпечний секс.
Неважливо, яким саме виявився ваш результат – якщо ви знаєте його, ви можете звернутися по допомогу чи лікування, якщо це необхідно, і захистити себе і свого партнера від зараження СНІДом і іншими хворобами, що передаються статевим шляхом.
